МОЯ ЛІРИКА
ВІРА ПЕТРАЩУК
викладач спецдисциплін технологічного відділення
член літературно-мистецького товариства "ЖУРАВЛІ"
* * *
Немає в мене квітів Фарадея,
Не Афродіта я, не Галатея,
Я не піна морська – душа тендітна,
Я тихий вечір – ластівка привітна.
Немає в мене диво-самоцвітів, -
Сапфіру, аметисту і яшми…
Та є у мене сад душі розквітлий
З веселкою серед зими.
ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, ОПІЛЬСЬКИЙ КРАЮ
Чарівний наш Опільський край,
Днів веселкових дім-розмай.
Його нев’янучу красу через усе життя несу.
Люблю його ліси, поля…
Як пахне зорана рілля!
Там колос повниться зерном,
А виноград стає вином.
Спів солов’я в його садах,
Як запах меду на квітках.
Ну, а криниці-журавлі
Несуть легенди на крилі.
Люблю пісні дібров дзвінкі,
Де вечори такі п’янкі…
Джерельну воду, мов кришталь,
Туманів мовчазних вуаль.
Річок бурхливих Синевір-
В намисті золотавих зір.
Небес безмежних висоту,
Ранкову сонця теплоту.
Люблю калини білий цвіт,
Рум’яність яблук серед віт,
І оксамит зелених трав
В обіймах сонячних заграв.
Волошки сині у житах,
Зозулі казку у гаях,
Чар-зілля у купальську ніч,
Відгомін пройдених сторіч.
Йому несу свою любов
Без суєтних мирських оков…
Його нев’янучу красу
Через усе життя несу.
ДОЛЯ-ВИШИВАНКА В КОЖНОГО ЄДИНА
Ось…Життя сторінку знов перегорнуло,
Зазирнуло в очі…Душу сколихнуло.
І дзвіночком срібним тишу розбудило,
Долю-вишиванку в гості запросило.
Доля-вишиванка…Перше слово…Кроки…
Пісня колискова…і шкільні уроки…
Батькові тривоги, материнські руки…
Мудрість сивочола…Храм святий Науки…
Доля-вишиванка, кольори барвисті,
Кетяги калини і світанки чисті.
Україна-Мати, пісня солов’їна,
Шевченкове слово і міцна родина.
Хай дороги стелить життя рушниками,
Доля-вишиванка завжди буде з нами.
Доля-вишиванка в кожного єдина,-
Гідність, честь і слава…Бог і Україна !
* * *
Не дай злукавити словами, Боже…Ні…
Бо ними можна, кажуть, навіть вбити…
Але чи можна душу, що горить в вогні,
Мов ту голубку в небо відпустити?...
Скажи мені…
