ВІРШІ СТУДЕНТІВ
ОЛЯ БАЛАЦЬКА
відділення ветеринарної медицини
ПОДИХ
Спекотні чари днів червневих,
Розвіяв шепіт дощовий.
На спраглу землю ллється келих,
З джерел небесних — дощ святий.
Під стріхи нишком пробивались,
немов кристали — срібних рос.
А там, і ластівки купались,
І пили чисті барви гроз.
Ще день ясний, та вечір близько,
та й веселкові шати в небесах.
Ожило все і теплим блиском,
Застигли краплі на листках.
ЮЛЯ ГОРДІЙ
відділення ветеринарної медицини
СКОРО ЛІТО
Ніжні, теплі і сонячні ранки,
Росяниста, видніє трава
Так чарує проміння світанку...
І так манить до себе весна...
Протікає за гаєм десь річка,
А над нею схилилась верба,
Розпустила свої довгі коси,
Наче дівчина юна вона...
Десь у лісі співа соловейко,
Про кохання своє повіда,
В синім небі літає лелека,
Вірну пару собі він шука,
Де бере свій початок веселка,
Там розходяться хвилі Дніпра,
Там шепоче легесенький вітер...
Скоро літо, а зараз весна...
Я ДЯКУЮ БОГУ
Я дякую Богу за те, що жива,
Що вільно ходжу я землею,
Що бачити можу… і чути слова…
За серце, що б'ється з душею.
За подих повітря, за думку і сміх,
За сльози,усішку...зітхання,
За мамині руки, за сонячні дні,
За ночі ясні, за світання.
За краплю роси, за глибокі моря,
За єдину свою країну!
За землю, за небо і спів солов'я,
За друзів своїх, за родину!
За силу, наснагу, терпіння й любов,
За кожну прожиту хвилину.
І дякую,Богу я знову і знов
За мову мою солов'їну!
В РУКАХ ЛИШ ФОТО…
Проникла кров’ю й морем сліз земля,
Зсивіла мати сина дожидає…
Нема дзвінків, ні вісточки нема…
То син в бою свободу здобуває…
Невістка вдома спить собі сама…
Під серцем на життя дитя його чекає…
В руках лиш фото, - більшого нема…
Ні день без нього в думці не минає…
Гарматів звуки линуть іздалля,
За обрій сонце промінь свій ховає…
Та чутно постріл градів у полях…
За сорок метрів HOSTEL догорає.
З кишені друга тягне телефон,
Додому знову номер набирає…
Один гудок із трубки…і вона…
Його своїм коханим називає…
Різкий удар…пропала мережа,
Вона надій своїх не покидає…
Та пустота…німа…страшна…
-Що сталося?!!! Кричить…До Господа волає…
Пів ночі плаче…Й тут, нізвідкіля
У двері грюкіт… страхом пробирає…
Серденько чує лихо…Ой біда…
Тривожно горю двері відчиняє…
«Пробач, що пізно, звістка в нас страшна…
Твій чоловік….»
Застигла…впала…була ледь жива,
Що дальше було? Біль вогнем палає…
Прийшла до тями…з боку медсестра
Бере маля й на груди їй вкладає…
Крізь шибку промінь сонця загляда…,
То він з небес їх міцно обіймає…
Я БУДУ ЩАСЛИВА
Я кличу тебе стоголосо…ти чуєш?
Всім серцем я тулюсь до тебе.
Я знаю, повір, що так треба…
Мені підказало це небо…
Усе розумію, кінець…, мало часу…,
Хоча, все ще можна змінити…
Я наче сльозинка, віднесена вітром,
Яку можна в морі втопити…
Усе ще не знаю, що ти відчуваєш,
Дороги твоєї не знаю…
Все є так як було? А може змінилось?
У здогадках своїх блукаю…
Пройшла вже багато…та дощ за спиною…
А може чогось я не знаю…?
Та буду щаслива, з тобою…без тебе…,
Бо квіти надії тримаю…
ЯРОСЛАВ ЗРУДЛОВСЬКИЙ
технологічне відділення
СКАЖИ СОБІ
Ось ти – людина… Так? Чи ні?
Скажи собі…Скажи мені!
Чому руйнуєш рідний край?
Хіба не милий Божий рай?
Навіщо брешеш всім?! Собі?!
Плекаєш в серці сили злі…
Ти краще Богу помолись,
До Його серця пригорнись…
Скажи Йому…Скажи ПРОСТИ!!!
Життя - не поле перейти…
Покаяйся тисячу разів!!!
Звільнися ти від зла… гріхів…
Ось ти – людина…Так? Чи ні?
Скажи собі…Скажи мені…
В молитві бережи свій край,
В ній долю кращую плекай.
НАЗАР ГУПАЛО
відділення ПТО
ЦЕЙ КЛЯТИЙ МАРШРУТ
Автобус на цвинтар курсує щодня,-
Маршрутом цим їде ГЕРОЯ рідня…
Відлуння від пострілів в серці гуде,
І дзвонами в душу знов «кача пливе»…
То ВІЧНОСТІ голос, печаль і розлука,
То рани ЖИТТЯ…То пекельна розпука…
Розбиті думки, як об голову град,
Чом більше немає дороги назад?
Повітря важке, неможливо вдихнути,
Хіба що на силу у душу впихнути…
Пірнає під ноги провалля глибоке,
І ти серед люду такий одинокий.
Стоїш і зітхаєш, а той, що навпроти
Лежить…Він немає такої щедроти.
А як би хотів він подихати теж!
Та поки живий, ти цього не збагнеш.
Личаківський цвинтар…Автобус буксує…
На черзі наступний сюди вже прямує.
То ніби маршрутка, що ходить постійно,
Так впевнено їде…І так безнадійно…
Кому ж то потрібний цей клятий маршрут?!
Чому наших хлопців по ньому везуть?!
Хто відповідь дасть? Хто припинить волання?
Хто висушить сльози…зупинить страждання?
Невігластво…Слава…І влада…І гроші…
- - Ось відповідь вам, громадяни хороші.
Допоки вони на цім світі живуть,
Маршрутки на цвинтар снують…і снують…
* * *
Те чого люди не бачать –
Найгарнішим є…
Те чого люди не чують –
Наймелодійніше …
Те чого люди не кажуть –
Найправдивіше ...
Те чого не помічають –
Є найкращим!!!
БОГДАН БЛЕНДЮК
відділення ветеринарної медицини
ЛЕЛЕЧИЙ МІЙ КРАЮ
У горах шепочуться зорі,
Виграє в цимбали листопад,
Я вірю у щасливу долю,
Яку напророчив мені зорепад.
Там падали зорі у воду,
Не бачив такого я зроду.
Щасливий я тим, що живу,
Навчаюся, мрію, пишу,
Що рідний гуцульський мій край
Для мене завжди – наче рай.
О, краю, мій краю,
Тебе я кохаю,
Тобою живу.
О, краю, мій краю,
Лелечий мій краю,
Краса твоя вічна,
Я добре це знаю.
Коли я поїду далеко,
Не сумуй за мною, лелеко,
Я думкою лину в Карпати,
І все постараюсь згадати:
Дзвінкі водоспади, зелені смереки
І вас, мої рідні і вірні лелеки.
Щасливий я тим, що живу,
Надіюся, мрію, кохаю,
Що рідний гуцульський мій край
Для мене завжди – наче рай.
ОЛЬГА КОНОПАДА
відділення ветеринарної медицини
ТАК МАТИ УЧИЛА
« І косо, і криво…В житті всяко буває,
Та рук своїх ти не опускай!
Борись, помиляйся, та лиш не здавайся,
Іди по життю і невдачам всміхайся!
Усяко буває…І болі…І сльози…
Упадки, підйоми…І сонце…І грози…
Буває, що жити вже більш ні для чого…
Немає в житті вже нічого людського…
Та вір ти у себе! Надійся й на Бога –
І буде щаслива життєва дорога!
Без Бога де ступиш – там втрати усюди!»
Так мати учила…І вивела в люди…
НАПОВНИ ДУШУ СЛОВОМ
Бережи ти рідну мову, як зірницю!
Вона ж тобі у світі буде всім…
Вона, немов старенька батькова криниця
Надасть снаги, коли забракне в тебе сил…
Вона, як свічка, що в скрутну хвилину,
Хоч де б не був ти -
Завжди підкаже шлях…Зігріє серце…
І наповнить душу СЛОВОМ…
Найціннішим із людських благ…
Нехай живе вона в твоєму серці…
Й цвіте барвисто й ніжно в тишині.
В очах твоїх надією озветься,
І допоможе там, де вже забракне слів…
Коли кричиш, то всі тебе почують…
Та тихе слово вловить той, хто поряд йде,
А рідну мову у душі леліє…
Хто любить слово рідне понад все!
ІРИНА ОЛІЙНИК
технологічне відділення
ДУМКИ Б ОМИТИ...
Біжить ріка…її не зупинити.
Стрімка вода…
Думки б у ній втопити…
Усе, що душу крає і пече,
Усе, що в серці було…ще і ще…
Весь сум, тривоги і розчарування,
Сірі думки, запізнені зізнання…
Нехай бере усе! Не повертає…
Душа на спокій так чекає!
Чекає часу, або миті,
Щоб всі думки були омиті
Стрімкою чистою водою,
Або ж хоча б лише росою…
Та ні, нехай весь біль цей забирає
Стрімка вода! Не повертає…
ВЕСНА
Яскравий ранок у імлі,
Сріблясті роси у траві,
Проміння сонця пестять квіти…
Прийшла весна! Як не радіти?
Біжить струмочок під вербою,
По нім кораблик за водою.
Малеча радісно юрбою
Біжить на луг по диво-цвіт.
Дерева вкрилися у шати,
Хатки скидають вже загати,
А ластівки гніздечка в’ють…
Веселки з неба воду п’ють…
Весна на пахощі багата
На радісні й щасливі свята.
Іде по долах і струмках
Прекрасна панна у квітках…
НАТАЛЯ ЦИМБАЛІСТА
технологічне відділення
БАБУСІ
Бабуся старенька… заплакані очі…
Стоїть на воротях де впала сльоза.
Не плачте, бабусю, що завжди в турботі,
Нехай люди думають,- сяє роса…
Не хочу, щоб сльози сліпили вам очі,
Промінчиком усмішка хай ожива.
За ваше здоровля у Бога щоночі
Підношу молитви свої і слова.
Я Бога попрошу, щоб жили бабусю
Ви в радості й щасті усі ваші дні…
Любов всю віддати я вам не боюся,
Бо ви своє серце віддали мені…
НАШ КОБЗАР
Наш Кобзар – це гордість України…
Велична постать волелюбного народу.
Тарас Шевченко був простий кріпак…
Пройшов він дуже нелегку дорогу…
І усю душу вклав в святі вірші…
Писав багато про тяжкую долю.
І голосив він, про часи оті важкі,
В яких кували волю у неволю…
Великий майстер слова наш Кобзар…
В словах народність, ясність, простота.
Його вірші й поеми – як вівтар,
Душа народу там…його душа…
І ця свобода, буйна волелюбність,
Ця спрага волі знову ожива.
У серці українського народу,
Де колосяться думи і слова…
Ми пам’ятаємо тебе, повір…
Як батька нашого й просту людину.
Ти сіяв думи… Духом був до зір!
І возвеличував ти Україну!
